За останнє десятиріччя розуміння важливості екологічних проблем сягло найвищого рівня. Про це свідчить той факт, що на порядку денному - питання не лише охорони навколишнього середовища, а й його безпосереднього захисту. Природозахисна діяльність посіла важливе місце у політиці багатьох держав, стала цариною міжнародних взаємин. Проте, деградація природного середовища наприкінці ХХ-го століття набула таких масштабів, що зусилля, спрямовані на ліквідацію наслідків людської діяльності виявилися недостатніми. Тому проблема докорінних змін у ставленні до проблеми освоєння та використання навколишнього середовища набула особливої актуальності. Особливе значення має робота, спрямована на попередження негативного впливу діяльності людини на природу на противагу концепції ліквідації її наслідків. Проте, таке прогнозування, або моніторинг розвитку навколишнього середовища зустрічає на своєму шляху чимало труднощів, пов'язаних передусім із тим, що по-перше, не всі наслідки діяльності людини можуть бути передбаченими, а, по-друге, часові межі виявлення таких наслідків нерідко суттєво різняться. Наприклад, ситуація, що склалася унаслідок аварії на ЧАЕС, прогнозувалася через вісім-десять років, а все відбулося значно раніше - через три-п'ять років. Йдеться про негативний вплив радіаційного випромінювання на організм людини, рослин і тварин. Отже, моніторинг навколишнього середовища, хоча і має позитивне значення у господарській та науковій діяльності, проте, його методи ще не є досконалими. Тому покладатися лише на них не можна.

На жаль, нічим не стримувана деградація природи продовжує загрожувати не лише благоустрою людей, а й загалом існуванню життя на планеті. 

Схвалення всесвітньої стратегії охорони природи покликане сформулювати фундаментальні принципи природокористування не лише на сьогодення, а й на далеку перспективу. Крім того, необхідно підкреслити її важливість з таких напрямків:

- сприяння усвідомленню критичних екологічних проблем і пошуки можливих рішень;

- сприяння широкому розповсюдженню інформації;

- розробка низки перспективних довготермінових і середньотермінових цілей для стимулювання майбутньої роботи у цій галузі;

- створення рамок для планування політики й програми вибору та обгрунтування необхідних заходів;

- визнання важливості природних ресурсів для соціально-економічного розвитку та відповідальності за діяльність у цій галузі.

Є низка концепцій та підходів втілення в життя Всесвітньої стратегії охорони природи. Однією із ключових довготермінових концепцій є стабільний розвиток світу. Для розв'язання усього комплексу проблем, які постають в результаті її схвалення, необхідно забезпечити такі умови розвитку суспільства, які б сприяли стабільному функціонуванню у всіх галузях - економічній, соціальній, політичній, культурній і, звичайно ж, екологічній. У підвалинах стабільного розвитку світу лежить:

- бережливе ставлення до існуючого екологічного потенціалу й глобальних природних ресурсів,

- відновлення навколишнього середовища.

Лише стабільний розвиток суспільства може забезпечити такий розвиток, який відповідає потребам сьогодення і водночас створює можливості для майбутніх поколінь користуватися усіма надбаннями сучасності й задовольняти свої потреби.

Нова міжнародна стратегія розвитку відбиває прагнення людства забезпечити екологічно обгрунтований розвиток з усіх аспектів суспільної та громадської діяльності. Базовими принципами такої діяльності є:

1. Раціональне використання природних ресурсів і попередження їх дострокового виснаження.

2. Урахування природоохоронних потреб в галузі розвитку і, навпаки та у справі охорони здоров'я, поліпшення харчування і загального благоустрою.

3. Загальне зобов'язання попереджувати погіршення навколишнього середовища і зберігати його для наступних поколінь, розумно регулювати довкілля, активного співробітництва держав як на глобальному, так і на регіональному й місцевому рівнях.

Вирішення багатьох екологічних питань наштовхується на низку труднощів, які здебільшого є результатом недосконалих моделей розвитку. Тому, розв'язання цих проблем неможливо розглядати без взаємопов'язаних питань.